Уходящий 2013-й глазами митрополитов УПЦ: за что благодарим Господа?
Эксклюзивный блиц-опрос. Что запомнилось больше всего из событий уходящего 2013 года? Наша страна переживает немалые потрясения — за что благодарить Бога в эти дни? Каким должно быть слово архиерея к пастве сегодня, когда в государстве неспокойно? Эти и другие вопросы мы задали 28 декабря митрополитам Украинской Православной Церкви, прибывшим на традиционный благодарственный молебен на Владимирской горке.
***
За що ми дякуємо Богові тут, на молебні на Володимирській гірці, і чим знаменний 2013-й?
Ми тут, тому що дякувати Богові — природньо для кожної православної людини. За кожний день, за кожну секунду нашого життя ми висловлюємо свою подяку Господові, адже всі ми — Його діти, і всім нам Він щедро посилає Свої благодіяння.
Чим запам’ятався рік, що минає? Насамперед тим, що це був рік ювілею.
1025-річчя Хрещення Київської Русі – це річниця, якою ми ще раз нагадали самим собі, що наше коріння – тут, у київській землі, у дніпровських водах. Ми не просто згадували історичну подію, ми говорили і свідчили всьому світові про те, що і минуле, і майбутнє нашого народу, українського суспільства пов’язано з християнством, православною вірою.
Яким має бути слово Церкви до суспільства?
Кожне богослужіння ми починаємо з возгласу «Миром Господу помолимося!» Це означає, що на все, що в цьому світі відбувається, Церква має реагувати з миром. І тому всі заклики Церкви можуть бути тільки до миру та злагоди.
Заклик до миру і злагоди – хіба це не позиція слабкості?
Інколи говорять, що смирення є слабкістю. Але якщо подивитися на життя святих людей, тих, хто виховав у собі смирення, то ми побачимо, що це якраз люди мужні, які готові були покласти своє життя за ближнього. Тому така позиція Церкви – це не слабкість, це її сила. Саме проповідь про мир вона пронесла через усі часи існування християнської віри.
Побажання вірянам на прийдешній рік
Усім читачам бажаю, щоб наступний рік, милістю Божою, став для нас роком преображення наших душ. Усе в цьому світі ми маємо оцінювати з точки зору Євангелія. Якщо ми, християни, робитимемо так, то ті люди, які ще не є християнами, але з уважністю дивляться в наш бік, бачитимуть нашу поведінку, наш світлий погляд, привітну усмішку, відчуватимуть наш внутрішній мир. Тоді преображатиметься і світ довкола нас.
Мы собрались здесь, на Владимирской горке, чтобы вместе помолиться и поблагодарить Бога за прошедший год и испросить благословения Божия на год будущий.
У нас в епархии радость велия – строим собор, и видим, как Господь видимо помогает совершать эту стройку. Милость Его — неограниченная, и я благодарю Бога за все то, что Он делает и для Симферопольской и Крымской епархии, и лично для меня.
Симферопольская епархия — сложный в межконфессиональном отношении регион. Как выстраиваются взаимоотношения между религиями?
Если будешь мирен сам, то вокруг тебя будут собираться люди, а если жестоким будешь, то наоборот, всех разгонишь. Об этом нужно помнить: о мире в душе.
Церковь часто упрекают, что она слишком мирная…
Не может Церковь призывать воевать, потому что тогда это уже будет не Церковь. Мирная, созидающая – вот это Церковь, и я благодарен Богу, что в нахожусь в такой Церкви.
Пожелания на предстоящий год
Желаю всем обратить свой взор на свое сердце, рассмотреть все свои недостатки и обратиться к Богу, попросить у Него прощения. И желаю, чтобы Господь помиловал всех нас.
Людина повинна дякувати своєму Творцеві за все: за те, що було для неї солодким, і що було гірким. Тому що через це Господь людину виховує.
Сьогодні ми дякуємо Богові за те, що було у минулому році, і просимо Його, щоб Він дав нам мудрість, сили, терпіння. Щоб у наступному році посилав Свої милості і Своє благословення на наш український народ, щоб Віфлеємська зірка сяяла кожному на його шляху земного життя, щоб був у домі достаток, мир у серці, і щоб ми всі жили доброю християнською сім’єю, в якій би величалося ім’я Боже.
Ми дякуємо Богові за все, що в нас є: за дар життя, за ті благодіяння, які Він нам щомиті посилає, і ті дари, якими щедро наділяє нас – талантами, знаннями, добрими почуттями. І найбільше за те, що ми знаємо істину, знаємо нашого Христа Спасителя, знаємо Церкву Христову і стараємося жити в ній.
Будучі звичайними людьми, які часто оступаються, согрішають, ми маємо велике чудо любові Божої – дар покаяння. Господь прощає нас, примиряє з Собою і дає нам сили жити далі радістю життя з надією на вічну радість.
І от за це ми дякуємо Богу, точніше — стараємося дякувати. Бо часто забуваємо про це, більше просимо, ніж дякуємо. А коли згадуємо, то дивуємося чуду Божої милості до нас і з вдячністю всю надію покладаємо на милість і благодать Божу.
Чим був пам’ятним 2013 рік для Тернопільської єпархії?
У нас сталася довгоочікувана подія: благодаттю Божою, молитвами співбратів-архієреїв, сонмом духовенства після величного свята Божої Матері на честь торжества Її ікони Почаївської ми в Тернополі сподобилися просити Бога благословення, щоб Духом Святим Він освятив наш храм, центральний престол якого — саме на честь ікони Божої Матері «Почаївська». Відтоді Господь благословив нам Ангела-хранителя цього престолу, покровителя нашого храму. Як свідчать святі отці, ангел зберігатиме церкву до кінця цього світу.
А ми молилися про те, щоб Господь, дійсно, хранив цей храм. Навіть ставлення до храму стало в нас зовсім іншим. Зовні нічого не змінилося: той самий престол, ті самі ікони. Але ми відчули трепет на душі, щось увійшло божественне і в храм, і в наші душі. Дерзаємо сподіватися, що ця благодать Божа, якою Господь нас і донині зберігав, особливо відчуватиметься тепер у нашому храмі.
Побажання на рік наступний
Що ж побажати? Напевне, побажати того чуда любові Божої, якою ми донині живемо, і за яку ми повинні дякувати Богу і особливо нею дорожити, берегти. Господь довготерпить, дає нам життя з надією на наше покаяння і на те, що ми станемо ближче до Нього, згадаємо, що ми діти Божі, а отже, спадкоємці Божої милості.
Дай Бог нам це пам’ятати і в ці неспокійні нинішні дні. Пам’ятати про те, що якими б неспокійними вони не здавалися, благодать Божа й ті милості, які Господь нам дає, вищі за це все, вони — непереможні, і в цьому — радість нашого життя. Щоб нам не впасти під важкістю гріхів, не спокуситися, ми повинні пам’ятати про чудо Божої благодаті, якою, дай Бог, нам жити і увійти у новий відрізок часу земного, а відтак і у час вічності Царства Небесного.
З наступаючими величними Божими святами Божої милості до кожного з нас!
Радісно, що і в цьому році ми збираємося біля пам’ятника святому князю Володимиру, звершуємо подячний молебень Господу, від Якого отримуємо благословення і натхнення для своєї діяльності.
Великий князь Володимир був людиною, яка сама духовно преобразилася. Прийнявши святу православну віру, він отримав зцілення душевне і тілесне, і разом із священиками, єпископами намагався розповсюджувати цю віру.
Сьогодні на нас, архієреях, лежить така ж відповідальність. З Божою допомогою, дякуючи благословенню нашого Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Володимира, намагаємося продовжувати ці добрі традиції, проповідувати і зберігати разом із нашим народом християнські цінності.
У цьому році в нашій Овруцькій єпархії побудовано і освячено 7 храмів. Ведемо серед людей просвітительську роботу: видаємо брошури, листівки про православну віру. Люди читають і все більше їх знаходить дорогу до храму. Якщо люди в нашій країні будуть віруючими, то й держава стане духовно і матеріально сильною.
Хочу побажати нашим людям, нашій країні, щоб ми терпляче переносили ті випробування, які випадають. Потрібно пам’ятати, як каже святий апостол: «Радійте, коли потраплятимете в різні спокуси» — маються на увазі складні ситуації, в яких ми повинні побачити насамперед свої недоліки і намагатися з Божою поміччю їх виправити.
І, дай Боже, щоб наш народ, долаючи ці випробовування, духовно укріплювався. Якщо буде свята віра процвітати у наших містах і селах, то і країна буде щасливою.
Країну лихоманить від політичних пристрастей, яким має бути слово архіпастирів у цей час?
Ті потрясіння, які є в суспільстві, виникають через те, що всі люди мають кожен свої вади, або, як ми це називаємо у Православ’ї, – пристрасті. Проблеми виникають тоді, коли люди своїм порокам і пристрастям дають свободу. Тому Православна Церква постійно закликає, щоб ми з Божою допомогою намагалися перемагати всі «хиби» своєї душі, духовно себе преображали.
Згадайте слова преподобного Серафима Саровського: «Стяжи дух мирен, и возле тебя спасутся тысячи». Отже, перед нами проста доступна істина: якщо людина буде духовно прекрасною, вона сіятиме красу навколо себе. Якщо вчителі у школі поводитимуться гідно, красиво, то і школярі цього навчатимуться. Так само це стосується священиків і всіх православних християн.
Зрозуміло, що проблем є безліч, і в нашому суспільстві Церква має бути доброю духовною закваскою. Хотілося, щоб люди розуміли це і старалися жити відповідно до євангельських Христових заповідей. Тоді вони будуть щасливими, тому що Христос каже: «Царство Боже всередині вас є». І якщо це благодатне царство буде в душі, то люди сіятимуть цю радість навколо себе. А Господь кожному з нас дарував свободу, розум, щоб дотримуватися добра, істини і відкидати від себе всяке зло.
Дякуємо Богові за все: за те, що благословив нас зібратися на цю святу Володимирську гірку, за те, що ми прожили минулий рік у мирі, спокої, доброму здоров’ї, за те, що звершуємо Літургію – службу вдячності, на якій кожного разу «благодарим за всіх і за вся».
Найголовніші події в нашій єпархії за минулий рік – це відвідини святинь. Нещодавно була десниця великомученика Георгія Побідоносця. Це підтримує ревність у душах вірян, підсилює віру в Бога та святих Його.
Чим сьогодні має жити Церква?
Необхідно стверджувати віру у душах вірних чад Церкви, тому що Господь сказав: «Когда приду, обрящу ли веру на земле». І ми бачимо, що з кожним днем охолоджується віра у серцях людей. Тому, дай Боже, щоб віра зростала.
Усім побажав би завжди бути вірними Богу, молитися Господу, творити добро перед очами Його, дбати про те, що єдине є необхідним на потребу нашої душі.
Дай Боже здоров’я всім!
Почати потрібно з того, що християнину належить дякувати Богові за все. Перше, що спадає на думку – це слова святителя Іоанна Златоуста: «Слава Богу за все!».
Тому, коли закінчується рік, треба на нього озирнутися, осмислити, підбити підсумки і подякувати не лише за радості і здобутки, але й за скорботи.
Визначні події-2013 у Синодальному військовому відділі
Цього року було здійснено гарні проекти. Зокрема: проголошення небесним покровителем українського війська — святого рівноапостольного князя Володимира. Святителя Миколая оголошено покровителем Військово-Морських сил; святого Іллю Пророка – покровителем Військово-Повітряних сил; преподобного Іллю Муромця – покровителем сухопутних військ. Були спеціально написані ікони цих святих та вручені командувачам, Міністру оборони, Начальнику Генерального Штабу.
Приємно зазначити, що ми зробили незвичайний хресний хід, який назвали «Військова православна експедиція «Шляхами Хрещення Русі»». Вирішили почати путь з Візантії, якої зараз немає, але спадкоємицею якої, на мою думку, є Греція. Тож спершу поїхали в Афіни, молилися, благословлялися, отримали там ікону – подарунок військовикам України. Звідти на Фанар – те, що лишилося від православної столиці, Константинополя. І потім вже у Стамбулі мали зустріч зі Святійшим Патріархом Варфоломієм, який благословив нас далі подорожувати. І от наша експедиція у складі генерала, полковників, архімандрита, священика пройшла частину шляху морем, частину – літаком, і так дісталися до Криму. Прибули в Херсонес якраз до Дня Незалежності України. Була спільна хресна хода військових моряків України та Росії, морських піхотинців, зі знаменами, іконами. Севастополь був зачудований. Потім було богослужіння у Херсонеському Володимирському соборі.
Разом із тим, рік із своїми випробовуваннями примушує нас глибше подивитися на те, чим живемо і чого прагнемо. Протистояння на початку Різдвяного посту в Києві, коли збурена була вся Україна, я сказав би навіть, озлоблена, – це тривожний симптом. Коли говориш про Православну Україну, толерантність і все інше, і в той самий момент бачиш вираз обличчя людини, яка стоїть з одного боку барикади, і такий же жахливий вираз – з іншого, то моторошно стає. «Гнівайтесь, але не согрішайте» — каже Святе Письмо. Те, що сталося, урок для всіх нас.
Найбільш тривожним сьогодні стає те, що гріх узаконюється. Ми завжди були і є грішними — і про це щоразу говоримо, приступаючи до Чаші: «Ти, Господи, прийшов грішних спасти, а з них я — найбільший». Напевне, не тільки перед Причастям потрібно згадувати про свою гріховність, а й пам’ятати про це постійно. Але коли гріх легалізується, коли людина при владі каже: «Я і Бога не боюся, і людей не соромлюся» — це вже трагедія. Люди дивляться на все це і кажуть: «Немає правди на світі».
Думаю, немає «худа без добра», і те, що відбулося – це шанс, дай Бог, не останній, і владі, і народові стати на вірний шлях. Для мене, як духовної особи, у владі важливі дві речі: щоб ставилися до нашої віри, Православної Церкви доброзичливо і шанували її. По-друге, щоб моральність була головною засадою у житті суспільства.
Що можна побажати читачам?
Перш за все треба починати з себе. Коли ми волаємо, кричимо, показуючи пальцем на неправду, то згадаймо, що Господь сказав тим фарисеям, які привели жінку, взяту в перелюбі? Вони спокушали Його: «По закону треба побити камінням. А Ти що скажеш?». Господь мудро відповів: «Хто без гріха, кидай…»
Якби сьогодні Господь таке сказав, мабуть, не задумались – кинули б, може, навіть, усі гуртом. Ось це – біда…
Хай Бог дасть нам правильне розуміння заповідей Божих: не виправдовування та підганяння під себе окремих сторінок з Нового Завіту – «те, що захочу собі збережу, те, що не треба – іншим покажу», а сумлінно намагатися виконувати їх — всі до єдиної.
І нехай Господь поможе нам, пройшовши усі випробовування, у новому році конструктивно ставитися один до одного і дбати про державу – влада зі свого боку, народ – зі свого. Всі ми разом один організм, тож треба, як казав апостол, «друг друга тяготи носити і так виконати Закон Христовий».
Закінчується 2013 рік, і наступає нове літо Божої благості. Підводячи підсумки минулого року, хотілося б сказати, що це був рік Божої милості і Божої ласки, як і до Церкви нашої святої, так і в цілому до нашої держави і кожного з нас.
Адже цей рік був ювілейний: 1700 років Міланського едикту, 1150 років місії святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, 1025 років Хрещення Русі. Ну, і якщо взяти безпосередньо Вінницьку область і Вінницьку єпархію, то цей рік у нас був ще ознаменований тим, що відзначали 1000 років Лядівському монастирю, 90 років чуда Калинівського хреста, 90 років явлення Божої Матері в Іосафатовій долині та 80 років нашій Вінницькій єпархії.
Ці заходи усі пройшли при багатотисячному зібранні людей. І не просто тисячі, а десятки тисяч вірян збиралися на богослужіння, хресні ходи – все це об’єднувало нас навколо віри святої і показувало нашу єдність і торжество Святого Православ’я. Звичайно, ми від того радіємо.
Думаю, що кожна людина, підводячи підсумки минулого року, повернеться назад і згадає про те, що вона намічала, що виконала, і особливо, в своєму духовному житті. Якщо озирнутися на все наше життя, то ми побачимо, що часто не все так вдається, як хотілося б. Причинами тому є різні об’єктивні та суб’єктивні фактори, але, звичайно, самий головний – це так званий людський фактор.
Хотілося б, щоб ми більше зорганізувалися, більше приділяли уваги душі – кожен із нас і всі разом, всією нашою Церквою. В усіх нас є, за що просити у Бога прощення та за що дякувати Йому.
Сьогодні, коли служимо цей подячний молебень, ми дякуємо Богові за все, що було в нашому житті, і просимо Його благословення на прийдешнє літо Божої благості. Щоб те, що ми намічаємо, особливо в духовному плані, було виконано нами у повній мірі.
Ми сьогодні чуємо про багатовекторність і нашої держави, і нашого життя, але маємо пам’ятати, що ані європейські цінності, ані східні, ані західні, ані традиції не повинні бути головними. Тільки християнські цінності можуть і мають стояти на першому місці. Коли будемо пам’ятати про Христа, про Євангеліє і Його заповіді, і втілюватимемо їх у своєму житті, тоді Господь благословить і рік, який наступає, і всі подальші роки нашого земного життя. Ось про це буде наша молитва сьогодні на Володимирській гірці, про це має бути і наша молитва в новорічну ніч.
До речі, вже багато років у новорічну ніч за новим стилем, з 31 грудня на 1 січня, по всій Вінницькій єпархії служать Літургію та новорічний молебень. І, наскільки я знаю, такі богослужіння звершуються не тільки в нашій єпархії. Адже починати новий рік з молитви набагато краще, ніж під бій курантів, з цоканням бокалів та задумуючи бажання…
Наша молитва сьогодні – за Церкву, за Блаженнішого Митрополита Володимира, за нашу державу, за її керівництво і в цілому за весь народ і за весь світ. Тому що Церква покликана молитися за кожного і за всіх.
Хай Господь благословить усіх нас миром, щастям, здоров’ям, любов’ю і добром. З Новим роком, з новим щастям!
Для мене особисто цей рік був важким, тому що довелося пережити чимало випробувань. Господь милував, молитвами Блаженнішого Митрополита Володимира, я лишився живий, хоча й переніс дві складні операції.
Сьогодні усім нам є, за що дякувати. У нашій державі мир, Церква, слава Богу, розвивається, укріпляється, збільшується число віруючих людей. Слава Богу, що ми живемо в той час, коли маємо можливість діяти, трудитися, що сьогодні можемо «збирати ті камені», які були розкидані протягом минулого століття.
Дякуємо Богові за те, що отак збираємося на молитви, за те, що Господь підвів від одра хвороби нашого владику — Блаженнішого Митрополита Володимира.
Усім побажаю тільки одного: об’єднуйтесь навколо Церкви, бережіть братерство і країну, в якій ми живемо. Тому що сьогодні є багато людей, які хочуть «розірвати» нашу державу територіально. Кажуть, що ми розділилися у духовному розумінні, але це — неправда. Кажуть, що ми розділяємося за національною ознакою, але і це – неправда. Ми є діти одного Бога, однієї держави і однієї Церкви.
Ми віримо і знаємо, якщо і кожен день у нас – нещасливий, та він – благословенний. Так само ми віримо, що минулій рік, з яким ми всі прощаємося, був благословенний, тому що багато чого вдалося зробити.
Слава Богу, у минулому році ми відслужили вже 10 Літургій у новозбудованому Преображенському соборі, і за це безмежно вдячні Богові. Також дякуємо за Його милість і за те, що Він благословляє наші справи.
Як живе Почаївська Лавра у переважно неправославному оточенні?
Слава Богу, наші ворота відкриті для всіх людей. Приїздять з різним настроями, поглядами. Але з усіма намагаємося вести діалог, наголошувати, що «один Бог, одна віра, одне хрещення». Тому ті, хто не в лоні нашої канонічної Церкви, нехай, подумавши про своє спасіння, повертаються. А ми — які були 1000 років тому, такими і залишилися. Вивчаючи свою історію, можна зрозуміти, хто коли і де помилився.
Церква завжди має свідчити про Істину. Церква не вдається до крайнощів. Якби так, то вона не була б тим духовним організмом, інститутом, який веде до вічного спасіння. Ми знаємо, що віра одна, і сама назва нашої Православної Церкви багато про що говорить – Православна, а не кривовірнаJ.
Що побажати людям?
Веселих свят! Дай Бог, щоб новий рік, який наступає, був кращим, ніж минулий, щоб ми у новому році більше дбали про своє спасіння і творили більше добрих справ.
Є така духовна псалма, в якій ми дякуємо Богові «и за скорбь, и за радость». Переді мною з вами розмовляв Почаївський владика Володимир, то якраз у Почаєві її й співають. Цей спів з дитинства настільки запав мені в серце, що які б перипетії на життєвому шляху не траплялися, згадується завжди цей рядок: «Слава Богу за всё: и за скорбь, и за радость!»
Минулий рік був непростим. Та найбільше вразило те, що на цій самій Володимирській гірці, де ми зараз стоїмо, влітку зібралися Предстоятелі і представники всіх Помісних Православних Церков. 9 Предстоятелів, Блаженніший Митрополит Володимир, Святіший Патріарх Кирил, Грузинський Патріарх Ілія – немічний старець, але всі вони зібралися в єдиному пориві, щоб освятити другим хрещенням на цих хрещальних берегах Дніпра нашу землю.
Ми знаємо, що не буває без спокус. Наскільки влітку була радість, настільки після того почалися негаразди в державі… Але скорботи і спокуси тільки для того і бувають, щоб загартовувати дух, очищати сумління, робити серце міцнішим. І вже сьогодні ми знову на Володимирській гірці, дякуємо Богу «і за скорбь, і за радість», які ми пережили.
Про ситуацію в країні і позицію Церкви.
Господь сказав: «Слово ваше буде «так – так», або «ні – ні»» — це коли ми говоримо про категоричність у наших рішеннях. Але тут же Господь говорить: будьте мудрими, як змії, і простими, як голуби. Тобто, треба одночасно, будучи категоричним, обирати золоту середину, керуючись не виключно почуттями, але розумом.
А в даному випадку, звичайно, не треба ніколи забувати, що наше християнське покликання – говорити правду, і якщо сіль перестане бути солоною, то її, звичайно, викидають.
Православна Церква охоплює всю Україну. Політичні розділення ділять країну і народ навпіл. Як у цій ситуації втримати єдність?
– Думаю, нам потрібно було б почати з себе, з ситуації в нашій Церкві. Оскільки розкол у Православ’ї свого часу відбувся в тому числі і через політику, давно, ще за радянської влади. І нам би вилікувати те, що було розірвано раніше, і таким чином власним свідченням показати шлях до єдності.
Що бажаєте людям?
Бажаю виключно Божої допомоги і Божої благодаті в усіх починаннях!
І не забувати дякувати Богові. Оскільки ми завжди просимо: «Господи, дай!», але рідко згадуємо сказати: «Дякуємо, Тобі, Боже!»
Підготували Юлія Комінко, Анна Власенко, Валентина Гордійчук
Читайте также: Рік 1025-річчя завершується. Відбувся традиційний подячний молебень на Володимирській гірці. РЕПОРТАЖ